Технологічна схема педагогічного процесу виглядає приблизно так. Перш за все педагог
переконує учня у важливості та доцільності вирішення конкретного завдання, потім він повинен навчити учня, тобто домогтися засвоєння їм певної суми знань,необхідних для вирішення поставленого завдання. На наступному етапі необхідно сформулювати в учня вміння та навички. На всіх цих етапах кориснопостійно стимулювати старанність учнів, контролювати і оцінювати етапи та підсумки роботи. Для належного функціонування педагогічного процесу потрібно, як мінімум, п'ять груп методів впливу на особистість: 1. переконання; 2. вправи і привчання; 3. навчання; 4. стимулювання; 5. контроль та оцінка. Виділяють наступні найбільш важливі форми організації педагогічного впливу: 1) навчальний процес; 2) позакласна робота; 3) сімейне виховання; 4) виховна діяльність дитячих організацій; 5) виховна діяльність установ культури, мистецтва та засобів масової інформації (в тій мірі, в якій вона доступна вихованцям). 1. Переконання. Переконання - це різносторонній вплив на розум, почуття і волюлюдини з метою формування в нього бажаних якостей. Залежно відспрямованості педагогічного впливу переконання може виступати якЯкщо ми хочемо переконатиучня в істинності якогось наукового положення, то ми звертаємося до йогорозуму, якщо ж ми хочемо виховати любов до Батьківщини, до матері, то необхіднозвернутися до почуттів вихованця. У цьому випадку переконання виступає якнавіювання. Найважливішу роль у переконанні за допомогою слова відіграють такі прийоми як бесіда, лекція, диспут. Бесіда. Головна функція бесіди - залучити самих учнів до оцінки подій, вчинків, явищ життя і на цій основі сформувати у них бажане ставлення до навколишньої дійсності, до своїх цивільних і моральних обов'язків. Лекція. Лекція - це розгорнуте, тривале і систематичневиклад суті тієї чи іншої навчальної, наукової, виховної або іншої проблеми. Основа лекції - теоретичне узагальнення, а конкретні факти,що становлять основу бесіди, в лекції служать лише ілюстрацією або вихідним відправним моментом. Учні особливо чуйно відгукуються на яскравий, самостійний стильмислення лектора, на його вміння відокремити факт від мислення про факт, висловитисвоє особисте ставлення до матеріалу теми. Лекція повинна бути школою мисленнядля учня. Тільки тоді знання набувають особистісний зміст, стаютьне пасивним компонентом розумового багажу, а керівництвом до дії. Переконливість доказів і аргументів, обгрунтованість висновків, чіткаособиста позиція, а саме головне психологічний контакт з аудиторією відпочатку до кінця - ось головне доданок успіху лекції. Диспут. Зіткнення думок з метою формування суджень та оцінок,яке відрізняє диспут від бесіди та лекції як не можна краще відповідаєзагостреної потреби підлітків і молодих людей у самоствердженні,прагненню шукати сенс у житті, нічого не приймати на віру, про всесудити з самим максималістським мірками. Диспут вчить вмінню захищати своїпогляди, переконувати в них інших людей і в той же час вимагає мужностівідмовитися від помилкової точки зору. Диспут ще цінний тим, що знання,здобуті в ході зіткнення думок, відрізняються високою мірою узагальненості,глибиною, міцністю і свідомістю засвоєння. Диспут вимагає від педагога ретельної підготовки. Вкрай важливо, щобпитання, які виносяться на обговорення, містили значущу для учнівпроблему і по-справжньому хвилювали їх. У той же час диспут - це оглядвсіх педагогічних якостей педагога та його педагогічної кваліфікації. На думку А. С. Макаренко, педагогу на диспуті треба вміти сказати так,щоб вихованці відчули в його слові його волю, культуру, особистість. Справжній педагог не поспішає відкидати хибні судження, не дозволить собі грубо втручатися в суперечку, безапеляційно нав'язувати свою точкузору. Він повинен бути делікатним і терплячим, незворушним і іронічним. Цілком неприпустима позиція замовчування і заборони. Молоді педагоги часто запитують, наскільки можна відпускатипедагогічні «віжки», і в чому, власне, полягає педагогічнекерівництво диспутом? «Віжки» можна відпускати зовсім, не можна випускати зрук «компас». Головне завдання педагога на диспуті - стежити за правильністюкритеріїв оцінок і суджень. Якщо критерії вірні, то які б шторм неносили корабель диспуту, він вийде на правильний курс. Роль педагога надиспуті - продовжуючи порівняння - бути штурманом, а вести корабель повинніпоперемінно молоді капітани. Приклад. Приклад як метод педагогічного впливу грунтується на прагненнівихованців до наслідування, проте його психолого-педагогічний ефект необмежується стимулюванням їх пристосувальної діяльності. Давновідомо, що слова вчать, а приклади тягнуть. При всіх своїх перевагах та можливостях слово не має того впливу,який чинять живі конкретні приклади живих конкретних людей в усьому багатстві їх відносин. Прикладами гідного наслідування можуть бути старші брати і сестри,мати і батько, дідусь і бабуся, товариші по навчанню, діячі науки ікультури, видатні актори і спортсмени, державні діячі талітературні герої. Педагогічні вимоги до застосування методів переконання. Ефективність методів переконання залежить від дотримання цілого рядупедагогічних вимог. Розглянемо найбільш важливі з них. 1. Високий авторитет педагога у вихованців. 2. Опора на життєвий досвід вихованців. Слово педагога набуває конкретного сенсу, якщо воно зачіпає особистийдосвід вихованців. 3. Щирість, конкретність і доступність переконання. 4. Сполучення переконання і практичного привчання. Найбільші успіхивиховання досягаються тоді, коли словесний вплив сполучається зорганізацією різноманітної практичної діяльності. 5. Облік вікових та індивідуальних особливостей вихованців 2. Вправа та привчання. Вправа - це планомірно організоване виконання вихованцями різних дій, практичних справ з метою формування і розвитку їх особистості. Привчання - це організація планомірного і регулярного виконаннявихованцями певних дій з метою формування хороших звичок. Або, кажучи по іншому: привчання - це вправа з метою виробленняхороших звичок. У практиці виховної роботи застосовуються в основному три типи переконань: 1) вправи в корисній діяльності; 2) режимні вправи; 3) спеціальні вправи. Вправи в різноманітній корисній діяльності мають на меті виробитизвички в праці, у спілкуванні вихованців зі старшими й один з одним. Головне в цьому виді вправ полягає в тому, щоб його користь усвідомлюваласявихованцем, щоб він, відчуваючи радість і задоволення від результату,звикав самоутверджуватися в працю і через працю. Режимні вправи - це такі вправи, головний педагогічнийефект від застосування яких дає не результат, а добре організованийпроцес - режим. Дотримання оптимального режиму в сім'ї та навчальному закладіпризводить до синхронізації психо-фізіологічних реакцій організму з зовнішнімивимогами, що благотворно позначається на здоров'ї, фізичних іінтелектуальних можливостях вихованця і, як наслідок, на результатахйого діяльності. Спеціальні вправи - це вправи тренувального характеру,що мають метою вироблення і закріплення уміння і навичок. У навчальному процесі усі вправи - спеціальні, а у виховнійроботі - це привчання до виконання елементарних правил поведінки,пов'язаних із зовнішньою культурою. 3. Навчання підрозділяють методи з домінуючим коштів на словесні, наочні і практичні. Усе різноманіття методів навчання поділяють на три основні групи: 1) методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності; 2) методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності; 3)методи контролю і самоконтролю за ефективністю навчально-пізнавальноїдіяльності. Найбільш оптимальною є класифікація методів навчання,запропонована І. Я. Лернером і М. Н. Скаткін, в якій за основу беретьсяхарактер навчально-пізнавальної діяльності (або спосіб засвоєння) партоюв засвоєнні ними досліджуваного матеріалу. Ця класифікація включає в себе п'ять методів: 1) пояснювально-ілюстративний метод (лекція, розповідь, робота злітературою і т. п.); 2) репродуктивний метод; 3) метод проблемного викладу; 4) частково-пошуковий (або евристичний) метод ; 5) дослідницький метод. Зазначені методи поділяються на дві групи: 1) репродуктивну (1 і 2методи), при якій учень засвоює готові знання і репродукується (відтворює) вже відомі йому способи діяльності; 2) продуктивну (4і 5 методи) відрізняється тим, що учень видобуває (суб'єктивно) новізнання в результаті творчої діяльності. Проблемний виклад займаєпроміжне положення, так як воно в рівній мірі передбачає якзасвоєння готової інформації, так і елементи творчої діяльності. Репродуктивні методи навчання Пояснювально-ілюстративний метод. Він полягає в тому, що навчальний повідомляє готову інформацію різнимизасобами, а учні сприймають, усвідомлюють і фіксують у пам'яті цюінформацію. репродуктивний метод. Для набуття навичок і вмінь через системузавдань організується діяльність тих, яких навчають за неодноразовоговідтворенню повідомлених їм знань і показаних способів діяльності. Педагог дає завдання, а той, що навчається їх виконує - вирішують подібні завдання,складають плани, відтворюють хімічний та фізичний досліди і т. д. Обидва охарактеризованих методу збагачують учнів знаннями, навичками тавміннями, формують у них основні розумові операції (аналіз, синтез,абстрагування і т. д.), але не гарантують розвитку творчихздібностей, не дозволяють планомірно і цілеспрямовано їх формувати. Цямета досягається продуктивними методами. Продуктивні методи навчання. Умовою функціонування продуктивних методів є наявністьпроблеми. Навчальна проблема - це пошукова завдання, для вирішення якої хто навчаєтьсянеобхідні нові знання, і в процесі розв'язання якої ці знання повиннібути засвоєні. У дозволі навчальної проблеми можна виділити чотири головні стадії: 1) створення проблемної ситуації; 2) аналіз проблемної ситуації, формулювання проблеми і представлення їїу вигляді однієї або декількох проблемних завдань; 3) рішення проблемних завдань (завдання) шляхом висунення гіпотез іпослідовною їх перевірки; 4) перевірка вирішення проблеми. Роль педагога та учнів на чотирьох стадіях вирішення навчальної проблемиможе бути різною: якщо всі чотири стадії виконує педагог, то цепроблемний виклад. Якщо всі чотири стадії виконує учень, то цедослідницький метод. Якщо якісь стадії виконуються педагогом, аякісь учнями, то має місце частково-пошуковий метод. 4. Методи стимулювання. Стимулювати - значить спонукати, давати імпульс, поштовх думки, почуттяі дії. Змагання. Прагнення до першості, пріоритету, самоствердженнявластиве всім людям, але особливо молоді. Змагання в навчальнихзакладах те саме що кращим зразкам спортивного суперництва. Головне завданняпедагога - не дати змагання виродитися в жорстку конкуренцію і впрагнення до першості будь-яку ціну. Заохочення. Почуття задоволення, яке відчуває заохоченийвихованець, викликає у нього приплив сил, підйом енергії, впевненість усвоїх силах і, як наслідок, супроводжується високою старанністю ірезультативністю. Але найбільший головний ефект від заохочення - виникненнягострого бажання вести себе так і діяти таким чином, щобвідчувати цей стан психічного комфорту якомога частіше. У той же час заохочення не повинно бути занадто частим, щоб непривести до знецінювання, очікування нагороди за найменший успіх. Предметомособливої турботи педагога повинно бути недопущення розділу вихованців назахваленних і обійдених увагою. Покарання. Покарання - один з найстаріших методів виховання. Покарання коректує поведінку вихованця, змушує йогозадуматися, де і в чому він вчинив неправильно, викликає почуттянезадоволеності, сорому, дискомфорту. Покарання - це самоствердженнянавпаки, яке породжує потребу змінити свою поведінку, а приплануванні майбутньої діяльності - почуття побоювання пережити ще разкомплекс неприємних відчуттів. Проте покарання не повинно завдавативихованцю ні морального приниження, ні фізичного страждання. Педагогічні вимоги до застосування мір покарання наступні: 1) не можна карати за ненавмисні вчинки; 2) не можна карати поспіхом, без достатніх підстав, за підозрою:краще пробачити десятьох винних, ніж покарати одного невинного, 3) поєднувати покарання з переконанням та іншими методами виховання; 4) суворо дотримуватися педагогічний такт; 5 ) опора на розуміння і підтримку громадської думки; 6) облік вікових і індивідуальних особливостей вихованців.
Немає коментарів:
Дописати коментар